Молилися люди, “швидкі” під’їжджали.

Убивці стріляли у Тризуб, у стяг.

Кров витікала на темну бруківку.

Із зранених тіл витікало життя.

Майдан вирував. Кликав гордих з собою.

Дав силу Господь для такої мети!

Тікали з країни щурі озвірілі.

Ховались у норах вбивці й кати.

Сьогодні по всій Україні – могили.

Наказ убивати дав підлий тиран.

Від кулі у серце, від пострілу в спину

В Михайлівськім хлопці вмирали від ран.

Ті хлопці завзяті своїми руками

Кидали бруківку:

– Спиніться, кати!

І стали назавжди у небі зірками,

Щоб нам було легше у темряві йти.

Проміння яскраве, проміння прекрасне

У Всесвіт лилося, немов в океан.

Ніколи не згасне, ніколи не згасне

У небі Вкраїни сузір’я Майдан!

Від нього запалюймо пам’яті свічі!

Хай діти й онуки продовжать цей шлях,

Бо Сотня Небесна нам дивиться в вічі.

Бо кров’ю Героїв умилась земля.

Пам’ятаємо